Баба Палажка:
- Помилуйте і спасіть мене, людоньки! Чи тут одні
вчителі? То порятуйте хоч ви мене від такої наруги!.. Як можна мені,
святій душі, втриматися на цьому грішному світі, коли ця стара шкапа
Параска подалася, ви тільки уявіть куди, га? У вашу школу!
А я спочатку дарма, люди кажуть - технічкою! Ну, думаю, хай собі своїм
довгим язиком підлогу підмітає, може брехати про мою праведну душу
більше не діжде. А то ж вона подалася сторожем! Тепер же під шкільними
воротами кого не перестріне, та буде мене ганити, на чім світ стоїть. Я
вже змирилася з тим, що я чорна людина, якої і світ ніколи не знав, але
те, що я ще й відьма, то вже зайве. А ви тіко згадайте, людоньки, (тут
бажано звернутися до вчителів зі значним стажем роботи, присутніх в
залі) якою я малою цяцьою була, га? Та ж янголятко Боже, у школі
відмінниця – стрічки в косах білесенькі, зошити чистесенькі, оціночки
гарнесенькі, пам’ятаєте, га? Віршики на цій сцені розказувала та
пісеньки співала, чума б її побрала, собаки б її загризли, аби мене отак
на старості літ відьмою чорнити. Ой, помираю я вже, помираю, бо не
можу витерпіть такого. От як помру через неї – хай в пеклі за це в
казані кипить, смолу п’є і чорну сажу їсть не наїсться!!..
Палажка відходить в бік, продовжує лаятись, погрожувати, тільки тихше.
Детальніше
Немає коментарів:
Дописати коментар